Сором. Як багато в цьому слові відтінків. І заціпеніння, і мурах по тілу. І збудження, і страху.
Сором підкорює собі все життя. ВСЕ наше життя (якщо того не усвідомлювати, а жити скоріше на помацки). Він підкорює собі життя і робить так, щоб в житті цьому багато чого не ставалось, – не ризикувалось, не проявлялось, не зʼявлялось. Насправді, робить так, щоб то ми не проявлялись, не ставались, не зʼявлялись. А попросту ховались (звідусіль і від усіх). Сором, як ті кайдани, знерухомлює тіло і робить з життя стоп-кадр. Тихіше води, і бажано нижче трави.
Найбільше сором не терпить, коли про нього говорять. Боїться бути поміченим. Любить триматись інкогніто. Бо як так, – визнати свою неідеальність людині? Не можна, це ж лячно і соціально точно неприйнятно. Проте, ву-аля, – коли проговорюємо свій сором комусь нарешті, голос цього сорому стає точно тихішим. Бо нам не треба більше його ховати. Вдягати маску і вдавати з себе когось, ким ми не є насправді. А ще – визнання того сорому (і страху сорому також до купи) звільняє багато енергії. Для дії, спонтанності, життя врешті решт. Дістати з потаємної кишеньки свою сміливість, щоб твердо геть не вперше сказати, що «так, можу я лажануть, і так також може буть, Я такою можу БУТЬ» 🎊
Сором ніколи не можна підкорегувати досягненнями. І це для мене колись було відкриттям. Відполірувати, удосконалити, зачистити до яскравості не-мож-ли-во. Бо все, що відбуватиметься в житті й голові, буде недостатнім. Адже достатність – явище сорому геть незнайоме. Сором завжди «недо», він завжди невдаха. І навіть, якщо досягну чогось такого, про що давно мріялося, прагнулось, хотілось – оп, і в ту ж саму мить зʼявляються нові сходи для стрибка. Тож, язика за плечі, і попер в нову експедицію нових досягнень. А що, таке життя, «хто сказав, що буде легко», – це в додаток до сорому увійшла в чат невгамовна його подруга тривога.
[ Лікується сором лише прийняттям. Не кількістю грошей, не обʼємом досягнень. Прийняттям себе собою й іншими. А ще дозволом собі робити помилки, дозволяти слабкість, і іноді не справлятись. Не справлятись і давати собі поблажки.Робити поблажки – собі, для себе й про себе. І саме десь тут настає нарешті свобода – від сорому, масок, сходинок і цього горезвісного «недо» ]
