Кінцевість і страх смерті

Страх смерті – це те, що зʼявляється поруч з данністю кінцевості. Ця тема часто лунала на сесіях і раніше, проте зараз, під час війни, вона набирає оберти. Бо війна несе собою багато смертей. Бо неможливо уникнути наявності смерті, спостерігаючи її так близько. Бо поряд з війною смерть відчувається гостріше і чіткіше.

Смерті неможливо чинити супротив, її не можна зневажати. Як каже одна з моїх вчителів: «Життя – це шлях підготовки до смерті». І якщо це так, то що є цим шляхом?

Старенькі можуть зауважити: «Не встиг і озирнутися, як життя пройшло» чи то: «Що там того життя, не пожив, а вже і старість». І мені тут так ніби хочеться питати їх: «А чи було це життя в цьому вашому житті, щоб їм насититись?» Бо якщо щось так і не сталось, то дуже гірко усвідомлювати, що воно вже і не станеться, – бо старість і можливості залишились позаду.

Сьогодні на одній з сесій ми розмірковували з клієнтом про цю насиченість, – що б це могло бути? Отак, в кожному звичайному дні, щоб переживати цю насиченість життям. Згодна, в неідеальному світі. І так, в країні, де йде війна. І де не можна нічого планувати. Проте якісь дрібниці, які в сукупності можуть нести собою життя. Тримати собою сенси життя. Які будуть вгамовувати спрагу при дефіциті життя.

• Що може наситити цей шлях, яким і є наше життя?

• Що буде згадуватись десь там в майбутньому, як важливі складові життя, яке сталось?

• Які життєві стоп-кадри будуть пролітати перед очима в той самий момент перед останній вдихом і видихом?

Можливо, саме їх наявність і вгамує цей страх перед обличчям смерті. Вгамує страх смерті і дасть теплоту й вдячність – собі і всесвіту – за те, що сталось. За те, що таки сталось життя. Що життя було у цьому житті.

Моя особлива любов до екзистенційних тем буття не має меж