Кінцевість. Коли щось завершилось і вже не існує.
Багато тут суму, безсилля, розпачі й жалю.
Все має свій «останній видих» в цьому житті: зиму змінює весна, юність приходить на місце дитинства, хтось помирає, і тієї ж самої миті хтось народжується.
Кінцевість є екзистенційною данністю, з якою не посперечаєшся. Вона є і крапка. Як би то боляче не було.
Але ж:
• Ніхто не забере в нас наші теплі спогади, – про те, що вже закінчилось, але точно було в нашому житті і досі існує в памʼяті фото-картками з минулого.
• Ми точно здатні відчувати поруч з сумом і порожнечею величезну вдячність за все, що було. Зібрати все, що було, в свою долоньку і пригорнути до серця, дякуючи подумки: «Як же добре, що я маю цей досвід».
• Ми можемо спробувати спертися на те, що за кожним завершенням є народження чогось іншого, навіть якщо зараз це щось невидиме нам й знаходиться поза зоною бачення.
Кінцевість часто переживається, як втрата. ❤️🩹
І тут важливо відгорювати те, що померло, завершилось, зупинилось. Не уникати напруги і складних почуттів з цього приводу, а дати їм простір, дати місце цій втраті. Бо саме це оплакування як раз-таки і звільнить місце для чогось нового. Навіть якщо це нове ще невидиме нам й знаходиться поза зоною бачення ☘️
