Давайте будемо чесними, – ми часто ховаємось в роботі від негараздів з інших сфер життя. Рятуємось роботою, хоч порятунок такий нагадує скоріше рятувальне коло з наявною діркою, коли воно потроху здувається, а ми того не помічаємо.
Памʼятаю, коли я була великою карʼєристкою і сильно цим пишалась (архівне фото приблизно тих часів), на 14 лютого – день всіх закоханих – я пішла на черговий HR тренінг. І моя знайома тоді сказала: «О Боже, ти знову! Треба вже шукати чоловіка, а не нові способи управління людьми». То звісно була дуже не прошена порада, проте як же влучно тоді вона це сказала. Адже життя моє було в той час складним і самотнім, мало режим «робота-дитина-дім», де єдиним місцем мого порятунку і сховища від нещасть в особистому житті, була саме робота. Я багато працювала, приймала участь в нових проєктах, пішла вчитись на мільйон курсів і життя з усім цим обʼємом правда здавалось наповненим і різноманітним. Проте щасливішою в особистому житті я не ставала. Лише бігла від своїх хвилювань і грала в хованки.
У всього цього точно є й зворотня сторона медалі – досягнення і успішний успіх. Проте тут же часто стається виснаження чи вигорання, бо тіло не дуже відчувається в цей момент, – немає кнопки стоп, коли настає втома, або коли треба у відпустку, або коли робота вже не цікава. Бо істинні потреби не усвідомлюються, і тіло з його імпульсами відповідно також поза зоною доступу.
Ми можемо бігти в роботу від тривоги про завтрашній день, від життя, яке не подобається, від війни і безсилля, від страху смерті і самотності, від нереалізованості, від складнощів в стосунках. Ми можемо рятуватись роботою, переводячи свій фокус уваги з більш болючих тем на ті, які легше сприймати (тобто контролювати, впливати, редагувати), навіть якщо ті чортові проєкти здаються непростими. Але все одно частіше вони легше ніж те, від чого ми біжимо.
Та правда в тому, що ті точки напруги, яких ми уникаємо, нікуди не діваються. Вони залишаються всередині і чекають на свій зоряний час. Як тільки ми зробимо маленьку паузу, – вони випірнуть з глибин нашої свідомості з усією силою.
І що ми зробимо? Миттєвий стрибок в професійні глибини, залишивши все болюче на потім. Коло замкнулось 🙁
