Соціалізація в еміграції: коли стає можливою, а коли є тиском і унеможливлюється купою перепон?
Почну з того, що соціалізація сама по собі – це такий процес контакту з оточуючим світом: людьми, подіями і змінами. І, як будь-який контакт, це вимагає ресурсу та залученості. Вимагає відкритого серця, і цікавості, і бажання наближатись до цих людей, або подій, або тим паче змін.
Ресурсу цього може й не бути, і це гірка правда і часто складова еміграції. Бо еміграція – це криза. Це життя з чистого аркушу, обнулення всього, що було раніше. Це іншими словами таке народження себе нового: з новою мовою, з новою ідентичністю, новим житлом і людьми навкруги. І звісно, це народження себе нового потребує сил і асиміляції (тобто перетравлення того, ким я був, що зі мною сталось, і ким я є тепер). І на це може іти весь ресурс. І це така данність, я би до неї запрошувала ставитись з повагою, бо це і є, можливо, вашим основним процесом життя зараз – народити себе нового. І тоді, в цьому розрізі, соціалізація – вона ще в майбутньому, ще так би мовити на виріст.
Бо тільки після такого народження, ми почнемо спершу повзати (тут читай: говорити перші слова новою мовою, звикати до нових продуктів і сусідів, знаходити перукарів й лікарів), потім навчимось сидіти (впевненіше поводитись в новому для себе середовищі, наприклад) і тільки потім зробимо перші кроки, – в напрямку нових людей і знайомств.
Погодьтесь, неможливо впевнено бігти, якщо не пройшов етапу перших кроків чи повзання. В такому разі це буде не біг, а швидше падіння і подряпини на колінах.
І, окрім ресурсу, звісно, процес народження, а потім становлення себе в цьому новому середовищі вимагає часу. Для кожного – свого часу, дуже різного в обʼємі і тривалості. Тут пропоную не порівнювати себе з іншими, бо кожен з нас в точку еміграції прийшов з різною валізкою: з різним бекграундом і різним контекстом життя. Тому хтось побіжить через рік, а комусь треба буде років пʼять. Все дуже індивідуально.
І для мене це про чесніть з собою, – отак поклавши руку на серце, щиро усвідомити себе в точці, де ви є (і в процесі повзання, і якщо це тільки народження).
До речі, ще одна думка, поділюсь: деякі і народжуються не від початку свого переїзду, а лише згодом. Бо знову ж таки, кожен потребує свого часу на проживання змін, втрати себе минулого, на проживання горювання за тим, чого тепер немає. Така собі необхідна прелюдія для етапу народження, яка також у кожного стається в різній тривалості і глибині. Спробуйте поважати свій процес з його темпом, бо схоже саме такою і є ваша життєва валізка в цьому періоді життя.
А ще, спробуйте поставитись до себе з теплом і ніжністю, спробуйте відчувати тілесні прояви і чути свої почуття, та орієнтуватися на них. Бо, коли тіло ще не готове до контакту, воно буде реагувати супротивом і зупиняти це наближення страхом, тривогою, роздратуванням тощо. І тільки коли буде готове, – серце відкриється і ці нові події увійдуть в ваше життя.
Ось такі основні роздуми маю з цього приводу.
.
[подумки обіймаю і тих, хто повзає, і тих, хто біжить, і тих, хто ще на етапі прелюдії й підготовки до народження себе нового, бо кожен з етапів – важливий по-своєму і по-своєму доречний]
