В чому різниця між консультуванням і психотерапією?
Якщо дуже коротко, то консультування – про зміни в діях, тоді як терапія – про зміни в особистості.
Якщо описати це прикладом, то я наведу свій улюблений – про страх публічних виступів.
Приходить клієнт на сесію і каже: «Маю професію, де треба постійно виступати, і це проблема, бо маю страх сцени».
І цей процес може піти двома шляхами.
Перший шлях – в форматі консультування, – де ми почнемо з клієнтом працювати над зміною дій і поведінки. Будемо досліджувати, що саме його лякає чи чим він себе лякає, – що не згадає необхідні слова, що будуть сміятися люди, що мікрофон невчасно перестане працювати. Кожен страх будемо роздивлятись по пазлах і шукати знеболювальне. Інакше кажучи шукатимемо, що тут зможе допомогти менше боятися чи в кращому випадку не боятися взагалі. Може, підстелити соломки і впевнитись в працездатності мікрофону заздалегідь. Може вчити текст не три, а пʼять днів, чи написати собі підказки в нотатках і мати їх під рукою. Може попрацювати зі своєю спонтанністю і підготувати тексти на усі випадки, коли головний текст забувається. Це як умовний приклад. В результаті клієнт стає більш впевненим, при виступах а сцена лякає менше.
Другий шлях – в форматі психотерапії – буде направлений на зміни в особистості. Де сцена розглядатиметься лише як частина контексту, в якому у клієнта виникає страх. Я буду цікавитись, що це за страх такий і що за ним стоїть. Може, окрім страху ще є сором, наприклад. Якщо сором, то про що він, – якими словами цей сором говорить, чий голос ці слова в голові промовляє. Що фантазує клієнт, коли думає про ймовірний сміх глядачів на випадок його факапу. Чи траплявся такий досвід колись в минулому, і якщо так, то що це був за досвід. Я буду цікавитись в цілому страхом – коли він зʼявляється ще, як клієнт переживає і страх, і сором, і інші емоції в своєму тілі. Я буду знайомити клієнта з емоціями, з чуттєвістю тіла, з можливістю переживати почуття. А ще я подивлюсь в той бік, чи дозволяє собі клієнт в цілому помилятися по життю. «Ну забув текст, і забув, з ким не трапляється», – скажу я цю фразу і подивлюсь на реакцію клієнта. Чи погодиться він зі мною, чи буде заперечувати з жахом в очах. І це може стати фокусом для подальшої роботи, як розгалуження від місця про страх сцени. Словом, процес тоді формується в ланчужок, бо все впливає на все. І звідси зрозуміло, що страх сцени – це не тільки про сцену, і не тільки про страх. Що це може бути про страх помилок і непосильну вимогливість до себе, про досвід засоромлення в дитинстві і, як спосіб йти на випередження, синдром відмінника, про величезну тривогу і напругу в моменти, де немає повного контролю, про ще щось, що тут перелічувати можна довго. Щоб ситуація відпустила і перестала бентежити, добре її пережити і переосмислити. Що і дає формат психотерапії.
Ось чому терапія – це скоріше марафон, бо, щоб дослідити своє життя, треба час. Ось чому консультування – більше спринт, бо задача тут одна – виходити на сцену і тремтіти перед виступом менше. Кожен обирає свою дистанцію, бо і спринт, і марафон – то є рух, що точно краще, ніж стояти на місці.
© Оlena Ivanchykova, 2023 // © Олена Іванчикова, 2023
Цей матеріал є авторським, усі права на нього захищені.
