Кожна людина має свій дивовижний візерунок, не схожий на жоден інший.
Подивіться на цей камінчик. На його форми, колір, тіні. Навряд ви дивитесь на нього з засудженням чи критикою. Навряд ви думаєте щось на кшталт «якийсь він дивний» або «не красивий». Маю фантазію, що ви дивитесь на нього з цікавістю. Цей камінчик колись лежав на дні червоного моря поблизу Ель-Гуни в Єгипті. Потім море звідси пішло, і тут утворилась пустеля, з отакими дивовижними камінчиками. Які мають отакі дивовижні візерунки, які колись утворились на глибині моря.
Так от людина – кожна окремо – має такі само свої особисті неповторні візерунки. Візерунки, які утворились і закладені в неї її життєвим досвідом. І цікаво не квапитись з критикою чи оцінкою цього візерунка іншої людини, а зупинитись в спогляданні його. Таке споглядання, знаєте, яке можливе біля моря чи гір, або ось такого камінчика в пустелі. Не поспішати якось це називати і тим паче оцінювати, а давати собі час на зацікавленість іншим і залученість в іншого.
Відкрию секрет, що коли клієнт приходить до психотерапевта, то те, що робить терапевт на постійній основі в своїй роботі – це безоціночно цікавиться клієнтом: його особистістю, історією, конфігурацією.
І повірте, ця навичка є в доступі в кожного, якщо є бажання цю навичку вживати. Замість осуду і оцінок залучити до життя зацікавленість і такий може десь дитячий захват (такий, від якого очі збільшуються і хочеться тягнути «ух тииии»).
І якщо ми спробуємо робити це з іншими людьми, то наступний крок – робити це і по відношенню до себе. Чого це наступний крок, бо з собою завжди складніше – не оцінювати, не критикувати, не заганяти в рамки і обмеження. Бо завжди ж здається, що можна ще краще, ще більше.
А щодо зовнішності – то взагалі мʼяко кажучи непросто (в мені про це булькає непростий власний досвід минулих років). І тут я хочу дещо запропонувати. Як щодо того, щоб підійти до дзеркала і спробувати порозглядати себе безоціночним поглядом. Помітити риси обличчя, очі, волосся. Уважно розглядати, і не давати цьому оцінку. Побути в такому стані споглядання. Можливо вдастся помітити щось в собі вперше в житті. Помітити нарешті свою конфігурацію. І можливо відбудеться нарешті зустріч з частиною свого особистого візерунка. Неповторного і єдиного такого у світі. Який можливо побачити, якщо зняти з очей лінзу критики, оцінки, очікувань і обмежень.
Щиро бажаю приємних зустрічей з собою – в терапії, насамоті, в колі близьких і не дуже близьких людей. Приємних знайомств з собою. З цікавістю і дитячим захватом.
© Оlena Ivanchykova, 2024 // © Олена Іванчикова, 2024
Цей матеріал є авторським, усі права на нього захищені.
