Психотерапія змінює людину. Навіть якщо зміни не були метою чи запитом, зміни неминучі. Бо коли ми починаємо занурюватись в особисті процеси і в те, як влаштоване наше світосприйняття, ми рано чи пізно задаємося питанням: «Чи влаштовує мене те, як я живу? А чого саме я хочу? Чи хочу я додати до вже існуючого бачення світу ще декілька ракурсів і граней?» І майже завжди відповідь: «Так, я хочу».
Колись моя тренерка з гештальту сказала: «Протипоказання до терапії – це неготовність змінюватися.» Але той, хто в терапії затримався – таки починає змінюватись.
Я наблизилась до своїх почуттів і стала більш чутливою в тілі, що призвело до усвідомлення моїх істинних потреб. Тепер дуже складно мені щось навʼязати чи закохати в щось, що мені непотрібне. Я більше не «купую не своє». Я чітко розрізняю, що моє, що – чуже.
Я нарешті відчуваю свої кордони, які були відсутні все життя до терапії. І з кордонами тепер мені живеться зовсім інакше. Я не дозволяю на себе насідати, пасивно агресувати в мій бік, я помічаю навіть дуже тонкі маніпуляції в свою адресу, ну бо відчуваю тепер тілесно все це. А відчуваю я при порушенні моїх кордонів, як правило, роздратування чи злість. І, так, геть забула – я не виношу газлайтинг в свою сторону. Це коли «ой, та тобі здалося, все ж добре». А ще бувають поради без мого запиту на кшталт «дивно якось в тебе влаштоване життя, інша справа в мене – от як має бути». Це також порушення кордонів.
Я, думаю, з попереднього зрозуміло, що я почала змінювати своє коло оточення. Точніше коло оточення почало змінюватись. Деякі люди, які колись були близькі, з кожною моєю зміною стають все далі. Люди, з якими вдається глибоко і по-терапевтичному перебувати у справжньому контакті – стають на вагу золота, і я чіпляюсь за таких людей, бо це необхідно відтепер, як повітря. Так, гештальт трохи ускладнює формування звʼязків, бо той, хто пережив на сесіях справжню й щиру зацікавленість в свій бік, тепер більш вимогливий до якості контакту і поза сесіями. Це щось, що неможливо розбачити і до чого тепер прямує моя особистість. Така собі розбещенність контактом.
І так, нарешті я переживаю себе особистістю і в цьому себе приймаю. Зі своїм тілом і своїм внутрішнім світом. І коли я кажу, що переживаю себе особистістю – це значить, занурююсь всередину себе і роблю свій вибір чи дію, не озираючись на чужі думки чи соціальні упередження, чи на те «що люди скажуть». Мені абсолютно байдуже, що там скажуть якісь люди. Тепер я в пошуку емоційної близькості, справжньої щирості. Тепер я тяжію до глибоких розмов, до почуттів у стосунках, до можливості зустрічатися в різності і при цьому залишатися в близькості.
І це лише невеличка частка тих змін, які першими прийшли на думку. Ці зміни не зупиняються, – вони тривають, і тривають, і тривають. Нескінченний шлях пізнання себе для тих, хто готовий до змін.
© Оlena Ivanchykova, 2023 // © Олена Іванчикова, 2023
Цей матеріал є авторським, усі права на нього захищені.
