Давайте по-чесному: психотерапія – це НЕ простий процес і вона НЕ гарантує миттєвого щастя, це НЕ магічна пігулка і це далеко НЕ швидкі зміни.
Психотерапія працює з розширенням вашої усвідомленості, а, погодьтесь, деякі речі усвідомлювати ох як неприємно.
• Іти в дитинство, наприклад, і усвідомлювати, що ви переживали емоційне і/або фізичне насилля з боку батьків, і тому зараз ви такий зляканий і невпевнений в собі.
• Або усвідомлювати, що ви собі ніколи не подобались, бо вас не обирала та дівчинка чи хлопчик з дитячого садочка, а потім зі школи, а потім – університету. А ті, які обирали, були емоційно-відстороненими або жорстокими. Тож всі стосунки, що були, схожі скоріше на боротьбу, ніж на насолоду. І десь тут же випадково ви згадали, що і в батьківському домі рідко траплялись теплі обійми.
• Чи усвідомлювати, що кожен крок в щось нове для вас дорівнює смерті: нова робота – жах, нова країна – жах, нові колективи – жах. І саме тому ви чіпляєтесь за все старе, від якого подекуди нудить, проте воно «вже знайоме, добре протоптане». Та й «висовуватись» не треба тоді, не страшно.
• Усвідомити, що ви забиваєте своє життя постійними справами й метушнею, щоб ні в якому разі не зупинитись, бо тоді ж ви помітите, що, наприклад, самотні, або живете геть не таке життя, про яке мріяли, або не з тією людиною, або зловите себе на думці, що боїтесь смерті, війни, хвороб. Тому й біжите без зупинки свій марафон життя, – від себе й своїх думок.
І цей перелік можна продовжувати нескінченно, бо життя багатогранне й цих усвідомлень, якщо є бажання в них іти, – величезна кількість.
Тому так, терапія – це як гризти слона по шматочках, або як лупати по міліметру величезну глибу, як саджати паростки і спостерігати з захватом, що з них проросте, чи як бачити верхівку айсбергу і цікавитись, а що ж там під водяною товщою.
А під товщою цією – скарби, які ми знаходимо протягом психотерапії, кожної сесії, щотижня. Якимось з цих скарбів-усвідомлень щиро дивуємось, якихось – лякаємось, про якісь з них – горюємо.
Проте все це в купі і дає усвідомлені дії і щоденно свідоме життя.
Чи простий то шлях? Ні.
Чи швидкий? Також ні.
Та тільки так можна доторкнутись до справжнього себе і свого життя.
