Розщеплення в еміграції

Досвід розщеплення в еміграції на фоні новорічних свят ще більш помітний.

Хтось відчуває це, як «душа зветься на частини», хтось – як «не можу знайти собі місця», а хтось – «все точно буде колись, як раніше».

Проте ні, не буде. Бо це неможливо.

Я маю досвід життя у війні. А тепер я ще маю досвід еміграції. І по моїх відчуттях, розщеплення множиться в рази, коли ти відірваний від контексту. Точніше коли ти «поза контекстом». Війни і рідного краю. Коли ти далеко. І якщо ти не в місці, де твоя більшість. Коли ти «там вже не свій», ніби, а «тут ще не свій» ( і не факт, що колись своїм станеш).

Тепер я краще розумію про фонову тривогу клієнтів-емігрантів і про відчуття ніяковості чи провини. А ще про життя на паузі, що пишеться на чернетку (подумати тільки, в когось – майже 4 роки чернетки). Тепер мені зрозуміло, що значить чути вухами вибухи, а очима бачити фейерверки або ж європейські гучні трамваї. І, як це знаходитись десь на відпочинку, в безпеці, й паралельно читати про обстріл рідного міста. А згодом дізнатись про загибель когось зі знайомих. Через той клятий обстріл.

Сюрреалізм?

Ні, життя. І тотальне розщеплення в цьому житті.

Хочеться закликати тут до двох речей.

• Не залишайтесь наодинці в цих складних переживаннях, якщо вони є. Шукайте «своїх», говоріть, діліться, плачте. Це допомагає зупинитись і не бігти від реальності, а навпаки, – дати місце подіям, які того варті. А розщеплення і гнітюче відчуття «себе по шматках» точно варте, правда. Бо то і є тепер фоном життя. Реальність і без того зараз створює прірву, більшу, ніж коли-небудь: між людьми, країнами, світоглядами, рідними й близькими, між спільністю і різністю цих рідних і близьких. Те, що було можливим при зустрічах, стає неможливим на відстані, по різну сторону барикад тим паче. Не ізолюйтесь, ідіть до людей. Хто в доступі, хто має відгук в серці, до кого можна простягнути руку. Хапайтесь.
• А ще – постарайтесь заземлитись там, де ви зараз є, і осісти, наскільки можливо. Це допоможе не рвати себе на частини. Сумувати, так, проте, не розривати себе і життя по швах. Озирнутись навкруги й нарешті побачити те, що там є. І до нього також дотягнутись і впустити в своє життя. Яке зараз є там, де є ви.