Сором вимагає від людини досконалості. Робити все ідеально, щоб ніхто не докопався. Бути самою розумною, красивою і успішною. Бо лише тоді не засоромлять і не кинуть в обличчя критикою.
Страх сорому вимагає від людини йти на випередження. Прогнозувати ситуації, де цей сором можливий і таких ситуацій або уникати, або готуватись до них ще краще і бездоганніше. А значить – бути ще більш розумною, красивою і успішною. Планка очікувань до себе миттєво зростає на декілька щабель вгору. Дихається через це важко, але що робити – потрібно здолати.
Сором памʼятається нашим тілом. Він ввібраний кожною ділянкою тіла, яке соромили і до якого прискіпувались. І тіло тоді ховається – від великими оверсайзами чи широкими штанами. Животи тоді втягуються, і обличчя ховаються. Засоромлене тіло завжди напружене. Бо не прийняте і не полюблене. Частини тіла тоді відщеплені і не присвоєні. «Який же в мене великий живіт» – так ніби живіт, це хтось інший, не я. А насправді «яка ж велика я ось тут, в зоні живота». Бо я велика, не живіт. Але ж соромно і боляче таке визнавати, тож легше злитись на живіт, ніж на себе.
Сором тягне за собою «самозванця», «відмінницю» і «перфекціоніста». Усе це – родичі сорому. Бо як же ж так, жити на трійку? Засоромлять! Чи як так, зробити недосконало? Що люди скажуть? Сором в такий спосіб спливає на поверхню в вигляді високих до себе вимог і недосяжних планів. Як результат – якщо не можемо досягнути, то залишаємось на місці і прокрастинуємо. Страх сорому тут каже: «Привіт, ти все ще боїшся зробити помилку? Тоді я іду до тебе!»
Соромно писати такий сумбурний пост, але сором лікується лише своєю появою і визнанням. Тож бути тут сумбурному посту, бо я людина, яка знайома з соромом не з чуток і відчуває його кожною своєю клітиною.
© Оlena Ivanchykova, 2023 // © Олена Іванчикова, 2023
Цей матеріал є авторським, усі права на нього захищені.
