Вплив батьківської родини на нас вже дорослих – колосальний. Я маю на увазі не стільки виховання, скільки бачення світу батьків, їх звички, те, як вони піклувались, любили, хвалили, сварились, все це має вплив.
Згадаймо історію про «Короля Лева». Коли народився маленький Сімба, він вчився у своїх батьків левів, як жити це життя – як полювати, любити, як захищатись і як дружити.
Ми – люди дізнаємось про цей світ в дуже схожий спосіб.
Маленька дитина дивиться на своїх батьків і вивчає, як влаштоване життя. Все, що вона бачить, формує її світогляд. «Ось так треба працювати, а так – відпочивати. Так виглядає любов, а так – ненависть», – робить висновки дитина, споглядаючи все, що відбувається в батьківському домі.
Згодом ця вже доросла особистість виходить в самостійне життя, проте забирає з собою всі батьківські «здобутки».
Одразу зазначу, що можна старатись будувати своє життя і по анти сценарію, тобто інакше від того, як жили батьки. Але, повірте, багато чого ми таки забираємо з собою і інтегруємо в своє особисте життя.
Наприклад, ми дивимось, як люблять одне одного батьки, як виглядає родина, в якій ми живемо, і з великою вірогідністю ми знайдемо схожого партнера (на тата чи маму), і потрапимо в схожі по наповненню партнерські взаємини. Або ж наші батьки можуть все життя працювати, не покладаючи рук, і ву-аля – ми виростаємо заядлими трудоголіками і досягаторами. І це не співпадіння, це – калька, ну бо ми дивились на батьків своїми дитячими очима і думали: «Ага, працювати треба отак – багато і без зупинки» і несвідомо так й робимо зараз. Я вже мовчу про ці паралелі, коли хтось з батьків був залежним, і потім зʼявляється залежний партнер, або якщо було в дитинстві насилля, то це насилля часто може зʼявитись і в дорослому особистому житті. Знову ж таки – це не співпадіння, цьому є пояснення у нашої психіки.
Ось чому психотерапія приділяє увагу дитинству. Щоб все це розліпити і побачити, що транслювалось в дитинстві. А потім подивитись, як ми дорослі це залучаємо в своє життя, що з цього нам допоміжне, а що – краще відкинути.
Ми не обираємо, де народжуватись і зростати, проте точно обираємо, як далі жити й будувати своє доросле особисте життя.
© Оlena Ivanchykova, 2024 // © Олена Іванчикова, 2024
Цей матеріал є авторським, усі права на нього захищені.
