Психотерапія базується на стосунках між клієнтом і терапевтом. І щоб клієнт мав змогу бути відкритим і вразливим поруч зі своїм терапевтом, у цих стосунках повинна бути довіра, прийняття та повага. Усе це вибудовується як наслідок регулярних зустрічей, завдяки яким клієнт і терапевт стають ближчими один до одного, а клієнт, зокрема, більш сміливим і готовим для розкриття.
І щоб робота й усвідомлення клієнта у терапії були глибокими, зустрічі з психотерапевтом мають відбуватися раз на тиждень. Клієнт виносить на терапію ті запити, які його бентежили і були актуальними минулого тижня. Це дає змогу працювати з тим, що болить і турбує найбільше, з тим, чим клієнт переймається саме зараз. Коли зустрічі стають нечастими – раз на два тижні чи рідше – дуже важко тут вхопити актуальне, бо це актуальне буде забуте за той час, що минув між зустрічами. І терапія тоді стає неефективною.
Психотерапія – це тривала історія, бо направлена вона на глибинне опрацювання внутрішніх процесів, на усвідомлення себе і свого життя. Інколи усвідомлення складається з осяянь, що сталися на попередніх сесіях. Працюєш над чимось одним, і розумієш, що до цього запиту червоною ниткою тягнеться інсайт з минулої зустрічі. Так, осяяння складаються в усвідомлення, як пазли в картину. Глобальні інсайти точно неможливі за 10-15 зустрічей. Але побачити за цей період вже перші зміни та перші відкриття можна, якщо клієнт на сесіях активний, відкритий і налаштований на глибоку роботу.
© Оlena Ivanchykova, 2022 // © Олена Іванчикова, 2022
Цей матеріал є авторським, усі права на нього захищені.
