Наше тіло вміє говорити. Воно мудре і чуттєве. І коли ми ігноруємо і не задовільняємо наші потреби, тіло підказує про це, акцентуючи нашу увагу. Якщо не помічаємо потребу, тіло підкидає симптом. Якщо нами ігнорується симптом, тіло дає хворобу. Тож бути в контакті з тілом і вміти розпізнавати його посилання вкрай важливо, бо це часто коштує нам здоров’я.
Психосоматичні захворювання можуть бути результатом стресу і психотравм, або результатом внутрішнього конфлікту різноспрямованих мотивів індивіда, тобто конфлікту, який відбувається всередині людини.
Говорячи про психосоматику в широкому сенсі, важливо розуміти, що вилікувати безпосередню хворобу замало. Якщо причина, якою вона була спровокована, не вирішена, на місце цієї хвороби прийде інша. Тобто хвороба – то є верхівка айсбергу, і при дослідженні психосоматики потрібно дивитися в глибину. Іноді для того, щоб вилікувати психосоматичне захворювання, потрібно змінити свої стосунки з оточенням чи перебудувати способи взаємодії з навколишнім світом, тобто переформатувати світосприйняття. Будь-яка хвороба і її симптоми – це адаптація організма до навколишнього середовища і подій в цьому середовищі. Хвороба своєю появою рятує психіку, тож симптом – то є компас, який показує, куди нам рухатися і як правильно реагувати на ситуації навколо.
Перше, з чого варто розпочати роботу в психотерапії, – це зрозуміти, що такого у минулому житті відбувалося, що доводилося так хворіти. Що це був за період і події. Що це було за місце та люди навкруги, які могли підштовхнути організм до хвороби. Тут психотерапія може ефективно працювати зі спогадами і подіями, що були в дитинстві. Варто пропрацювати дитячі травми, образи, сором та страхи, що можуть повторюватися і в теперішньому часі.
Далі потрібно зрозуміти, куди рухатися тепер. Тобто, мається на увазі, якому потрібно стати або бути, щоб хвороба відійшла. Яку потребу потрібно задовільнити, щоб організму вже не потрібно було підсвічувати хворобою цю актуальність потреби. Це може бути потреба в підтримці себе і зміцненні своєї самооцінки, може бути потреба щодо свого уповільнення, зменшення контактів або відокремлення від когось. Тобто усвідомлення потреби, яка не задовольняється, через що людина хворіє, – це наступний етап психотерапії.
І потім, що в психотерапії варто опрацювати, – в який спосіб можна ці зміни втілити в життя.
Також терапія психосоматики – це робота з тілесними процесами, бо саме ігнорування тілесних відчуттів призводить до захворювань. Наприклад, коли є потреба у сні і відпочинку, час може витрачатися на роботу і побутові справи, аргументуючи це нестачею часу. В решті решт можна потім натикнутися на захворювання щитовидної залози чи аутоімунні процеси, що я пережила на власному досвіді.
Психотерапія психосоматики – це також робота з почуттями. Необхідність їх розпізнавати вкрай важлива для виліковування, адже саме почуття, які пригнічувалися і не виходили, могли створити психосоматичне захворювання.
Переживання – це багаторівневий процес, який відбувається у нас на якусь подію, і відбувається на всіх рівнях – на рівні тіла, почуттів, відчуттів і думок. На будь-який стрес є реакція, яка має бути перероблена та асимільована. Інакше вона дасть відгук або на рівень психіки, або на рівень тіла. Тому ми цю реакцію маємо прожити на рівні почуттів, відчуттів, думок у всьому їхньому взаємному поєднанні.
