Травма – це така відповідь на подію, що є поза нормальним звичним життєвим діапазоном, з яким ми зазвичай справляємося та на що у нас точно є ресурс. Це незнайома та болюча подія, і вона не може бути перетравлена нашою свідомістю, не може бути асимільована у життя людини, тому стає окремою системою і окремим шматком; ПТСР розвивається або не розвивається в залежності від того, чи була людина зустрічена у цій травмі кимось поруч. Бо саме дефіцит підтримки у фоні може сприяти формуванню більш явної фігури травми. Чи змогла людина ту напругу, що утворилась всередині через травмуючий досвід, витягнути назовні у формі слів, сліз, обійм. Чи сказав хтось цій людині «я тебе чую, я співчуваю, я тут, поруч, не бійся»; Можна відчувати багато агресії усередині. Воно і не дивно – часи такі, що злість ллється через край. Але коли ми заперечуємо або відштовхуємо цю агресію і не усвідомлюємо її, то вона ж нікуди не дівається. Натомість ця агресія або направляється на нас самих – і ми тоді починаємо вдаватися у самокритику та самопошкодження. Або ми направляємо цю агресію на інших людей – і починаємо злитись, сваритись, дратуватись та скаржитись по різним причинам з усіма навкруги. Звинувачень один одного зараз дуже багато і багато про що. Ми скаржимось на когось – хтось скаржиться на нас. Агресія, що не була прийнята, усвідомлена та проговорена, діє на когось іншого поруч. Тому важливо зустрітись зі своєю злістю, страхом, люттю та іншими складними почуттями, зрозуміти про що це і до кого це; Для того, щоб правильно дослідити травмуючий досвід, потрібно враховувати фон або контекст, бо травма визначається цим фоном. Усі ми живемо в одній війні, але для кожного з нас ця війна вкрай різна. І тому рівень стресу та переживань також дуже різний. Дослідження фону є надзвичайно важливим. Враховувати цей фон – також важливо; Травма активізується в моменті завмирання, коли людина відчуває неможливість впливати на чинники травми, не може бігти або битись. Коли є безпорадність та безсилля, і немає змоги щось змінити, немає змоги діяти. І у цьому завмиранні здебільшого бере початок травма. А коли людина згодом розповідає про травматичний досвід чи думки, що постійно наздоганяють, це вже є дією. Розповідь є дією. Це дозволяє прожити травму, усвідомити якісь шматочки досвіду, що були витіснені, заповнити цю порожнечу усередині змістом; Робота з травмою ніколи не буває швидкою, бо можливість щиро розповідати про болючий досвід є там, де є довіра, прийняття, активне слухання та розуміння, є співчуття та емпатія. Страшно розповісти про свою травму комусь, хто скаже «та це пусте, забуть». Таке знецінення може призвести до ретравматизації. Важливо відкритись поруч з людиною, яка зможе прийняти і почути, а не засуджувати, не давати своїх оцінок ситуації чи вказівок, як з цим обійтись. Коли це робота з травматичним досвідом у психотерапії – то це спершу побудова довіри у стосунках між терапевтом та клієнтом, щоб можна було згодом ці стосунки асимілювати і дати місце травмі у цих стосунках бути зустріченою; Робота над травмою – це як робота з кришталем, обережна та лагідна.
